Анатолій Паламарчук

Пам’ятаючи про нерозривний зв’язок навчального і виховного процесу, педагогічний колектив ГКМК у своїй діяльності керується давніми традиціями української освіти, і в тому числі, Київського колегіуму, з якого потім виникла Києво-Могилянська Академія.

Студентські конгрегації були засновані в Київському колегіумі при підтримці Петра Могили. Це студентське братство, створене в ім’я святої Богородиці, яке в Київській академії ділилося на конгрегацію велику або старшу, і конгрегацію меншу або молодшу, яка складалася зі школярів молодших класів.

Призначалися студенти – секретарі для спеціального обліку пожертвувань на потреби конгрегації, видатків на благодійні трапези та інші заходи студентського об’єднання.

Петро Могила запозичує від західноєвропейських середніх і вищих закладів введення у навчальну програму студентів старших курсів колегіантських, університетських та публічних диспутів, які, крім навчання вільно поводитись у полемічній дискусії, з часом набули ширшого сенсу й значення. До них готувались ретельно, запрошували знаних людей, півчі співали різні церковні канти, виконувалися художньо оформлені тези – дійсні витвори мистецтва, на яких зображувались портрети конкретних історичних осіб, викладачів, малюнки Києва, будинків академії, студентів. Тобто, диспути перетворювалися на справжні академічні свята.

Миркування” – заробляння на прожиток після навчання співом церковних пісень, псалмів, гімнів Пресвятій Діві, розігруванням драм, комедій. Крім “миркування”, спудеї заробляли у церквах читанням або співом, вчили початковій грамоти сільських дітей і тим самим конкурували з парафіяльними дяками.

Спудеям (студентам) викладачі давали глибокі знання з риторики, піїтики, студенти грали ролі у виставах, написаних викладачами, а під час Різдвяних свят з метою заробити грошей і харчів, групками розходилися по селах, розігруючи у двоповерхових скриньках лялькові вистави. Ці скриньки в народі називали вертепом, а п’єски, які ставили студенти, вертепними драмами. Якщо на верхньому поверсі скриньки ставили вистави за мотивами Нового Завіту про народження Христа і переслідування Божого сімейства царем Іродом, то на нижньому поверсі після завершення такої релігійної вистави ставилися соціально-побутові п’єски. У цих виразно життєвих за змістом п’єсках розігрувалися типові ситуації з селянського життя, найчастіше те, що траплялося у конфліктних сім’ях чи на ярмарках. Тут дійовими особами був селянин кмітливий і жартівливий Макогоненко, сварлива баба, хитрий циган, дурний лях.

Бажаними шкільними святами були “рекреації” – перерви для відпочинку між лекціями із різними культурними заходами. На рекреаціях проголошували веселі пародії, діалоги, ставили інтермедії, комедії та трагедії. Рекреативна студентська творчість виплескувалась на вулиці, споріднюючись з балаганним мистецтвом, зливаючись з народною культурою.

Для спудеїв колегіумів, семінарій та академій найбажанішими були канікули –вакації або канвакації – вільний від навчання час. Тоді спудеї перетворювалися на мандрівників – “вагантів” або “мандрівних дяків”, і у невимушеній, природовідповідній атмосфері опановували набуті знання, переважно з природничих наук. Дещо змінене поняття «конвокації» (convoque – скликати, з латини) стало одним з найголовніших елементів сучасної системи навчання і виховання у ГКМК.

Більшість сучасних методів, які використовуються у виховній роботі у гімназії «Києво-Могилянський колегіум», теж виникли не сьогодні. Поетичні вечори, малі театральні студії, мистецькі гуртки своїм існуванням зобов’язані традиціям братських шкіл. Через агітбригади, газету, “міністерства” і “комісії” в Раді старшокласників, через роботу у клубі “Дебати” (котрий чомусь прийшов до нас із-за кордону), через шефську роботу учні ГКМК стають повноправними, свідомими, активними співтворцями історії молодої європейської держави, що гордо зветься Україна.