Дитячі фантазії

Надія Попова,

автор програми

«Образотворче мистецтво»,

працювала у колегіумі до 2010 року.

Мистецтво не може навчити зразу, і на все життя.

Мистецтвом можна заразити.

Сьогодні дитяче мистецтво – багатогранне художнє явище. Воно розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції: пізнавальну, комунікативну, естетичну, виховну.

Життя підтверджує, що дитяче мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людям. У наш час зростає його художня культурна цінність, яку необхідно зберігати, поновлювати, досліджувати і демонструвати великому колу глядачів всіх рівнів. Процес відтворення дитиною свого середовища завжди вважався (на щастя, не всіма) явищем несерйозним. Як правило, дитячі роботи знищувались спочатку батьками, потім у садочку, у школах, невідомо куди зникають конкурсні роботи міських та районних олімпіад. Конкурсні плакати виконані на високому естетичному рівні не доходять до глядача, не з’являються ні в транспорті, ні на окремих стендах, ні у дворах, ні в місті. Саме там вони б відіграли велику виховну роль. Хто, як не дитина, відчує настрій, з яким зроблена робота однолітка. Ставлячись з великою Любов’ю до дитини, поважаючи ці віддані красі години, треба зупинити процес знищення цієї краси у всіх її проявах, дати дітям зрозуміти, що ми поважаємо їх труд.

Кожне покоління створює своє мистецтво, виявляє корисне з великого досвіду людства. Саме діти і роблять ті перші кроки до нового, і кому ж, як не нам, тим, хто розуміє важливість цього процесу, якнайшвидше підтримати це, повчитись, відібрати, зберегти, продемонструвати і зробити висновки, що кожна людина – творець, і має право на самовираження.

Ми дитині віддаємо досвід, терпіння, розуміння, час. Вона ж нас нагороджує красою. І цей процес – вічний.

За своїм змістом, метою, виражальними засобами дитяче мистецтво не знає національної замкнутості, територіальних обмежень. Воно справжнє, щире, правдиве, має велику захоплюючу і виховну силу, надає впевненості і сміливості дітям, заповнює їх дозвілля, відводить від самотності.

Яки ми бачимо проблеми?

Багато хто відносить образотворче мистецтво до приємних розважальних занять, однак творчість – це робота складна, напружена, важка, вистраждана, але радісна. Дорослим, як правило, не під силу піднятися до дитячого творчого стану.

1. Школа з мінімум годин для творчості цього надати не може учням за одну годину на тиждень. В Японії, наприклад, окрім занять мистецтвом, одну годину дають дітям у тиші спостерігати за красою. Кожна дитина – творець, і має право на самовираження. У наших школах учень не встигає знайти свою тему, визначити свою позицію в мистецтві.

2. Треба врахувати стан дитини, яка приходить оглянути експозицію рівних собі за віком. Її пронизує настрій, з яким виконані роботи, вона відчуває впевненість в своїх силах, відчуває, що і вона так може, а це знімає комплекс, яким багато кого нагороджує школа зі стандартними програмами.

3. Ми виховуємо, як правило, дітей на роботах митців різних поколінь. Це необхідно, але станьте на місце дитини, яка вперше бачить велике полотно в музеї, на виставці. Перше, що вона собі скаже: “Я так не зможу. Я не художник”. Так скаже і дитина, яка не була в творчому осередку. І відчуйте різницю в стані дитини, яка оглядає дитячу експозицію, і розуміє, що вона хоче і зможе це зробити своїми руками. Створюючи експозиційний простір, ми зупиняємо процес руйнації дитячої творчості. Роботи дітей дадуть поштовх до творчості іншим дітям, відведуть їх від темних сторін життя. Дитячі твори будуть вчити.

4. И ще. Останні десятиріччя, коли країну захопила хвиля ринкової економіки, багато робіт діячів мистецтв іде на ринок. Ніхто цей потік в сучасному мистецтві не контролює. Куди ж зникають кращі дитячі роботи? Є багато підтверджень того, що дитячими ідеями користуються дорослі, відпрацьовують на своїй ниві і продають. Збереження авторства є одним з найважливіших питань на сьогоднішній день.

Наша ідеологія.

Куди дитяче мистецтво піде, яким воно стане, не може вирішувати ніяка організація, це вирішує кожен автор сам на сам зі своїм матеріалом, з яким працює. Оцінки, визнання повинні знаходити реальні творчі ствердження. Маючи такий матеріал, спостерігаючи за роботами дітей, ми можемо в цілому відстежувати психологічний стан покоління, виявляти таланти, простежувати творчий шлях особистості, працювати з цікавими творчими колективами, виводити цей досвід на широкий пласт зацікавлених у цьому процесі в містах та регіонах Україні, у світі. Інформаційне та матеріальне забезпечення цього процесу має дати можливість зберігати в достойному вигляді, розповсюджувати, рекламувати, доводити інформацію до віддалених куточків країни та світу.

Складний світ дитячого сприйняття довкілля, а тим більше його відтворення у своїх роботах, має непросту безкінечну структуру (кожного свою), яку неможливо експонувати на якусь одну програму, яка пропонує точні вправи і однакову схему відтворення предметів і явищ. Хоча й такий підхід теж має результати.

Залишити учня на самоті з фарбами і аркушем, запропонувати велику кількість тем, вправ наперед, ознайомлюючи перед тим з основою техніки з різних видів діяльності, є мабуть, тим шляхом, що дає можливість побачити, а, роздивившись, проаналізувати різне ставлення до творчого процесу учня.

Як це реалізується.

Коли в 1994 році у нашому колегіумі закладалась програма «Образотворче мистецтво», тоді ще ніхто не думав про дванадцятибальну систему. А в цій програмі було враховане багатоваріантне оцінювання творчості колегіантів за ознаками та виділення особистостей, майстрів. Хоча в творчому процесі та під час роботи є лише три оцінки: гарно, недороблене, треба працювати. Працюючи індивідуально з кожним учнем, з’являється велика кількість, яка і заповнює цей інформаційний простір оцінювання. Яких тільки тем і технік не перепробували діти на різних матеріалах. Передбачалося подальше переведення на електронні носії фотографій або «сканів» усіх творів по кожному учню. Із заснування колегіуму збережено десятки тисяч робіт, малюнків, керамічних виробів, етнографічної ляльки, декоративного розпису, виробів з природних матеріалів, витинанки тощо. До 2010 року було біля сорока демонстрації чергових виставок. Випущено декілька книжок оформлених нашими учнями Анастасією Тимощук та Анастасією Кохан.

Останні уроки образотворчого мистецтва у третіх (сьомих) класах дуже болюче явище. До останньої хвилини діти малюють, творять і дивуються тому, що подальше, у старших класах, таких уроків вже не буде.

Багато випускників продовжило свій творчий пошук, обираючи мистецтво своєю професією: дизайнера, архітектора, мистецтвознавця, дизайнера ландшафтної архітектури, художника, художника-графіка.

Є мрія розкласти всі роботи сонячного дня на зеленому полі

і сфотографувати з пташиного польоту.

Це був би подарунок кожному колегіанту

на згадку про роботу в майстерні.