Влітку 2018 року були проведені дві цікаві експедиції.

Археологічна експедиція на Поділля-Буковину.

«Теплиця для цивілізаціїі»

Серпень 2018 року.

Територія Подністров’я не менш, а можливо навіть більш, цікавіша ніж Германщина. Подністров’я посідає провідне місце за насиченістю археологічними культурами в Україні. Навіть якщо якісь спільноти зникали на інших територіях, тут вони продовжували існувати. Чому? Відповідь-особливий теплий клімат і гарна земля. Наприклад, тут продовжувала існувати припільська культура в найпізніший період, так звана С2-2, коли скрізь вона вже зникла. Цікава і повчальна історія про необхідність прогресу. Свого часу трипільські племена досягли успіху, але потім припинила розвиватися – а навіщо, якщо і так все добре? Це зіграло з пізніми трипільцями злий жарт: вони й надалі тихенько існували в своїй епеолітичний “зоні комфорту”, а навколо вже піднімались хвацькі і динамічні племена бронзового віку, змушуючи древніх аборигенів ховатись за валами на річкових мисах.

Але тут у селі Волошковому на Буковині, роботи тільки почались, тож нічого конкретного сказати не можна. Знайдені шари( один на одному!) трипільської і горноліської (вона передувала скіфам) культур. Цікаво, що думали чорнолісці, знаходячи кам’яні знаряддя трипільців, які для них були такою самою сивою давниною,як для нас самі горносісці.

Але хочеться розповісти ще про інше: мене неймовірно притягує і зачаровує чудова природа цього краю, з його мальовничими пагорбами, каньйонами, лісами, розкиданими по пагорбах селянським хатами. Район, де ми працювали останні кілька років – місце, де сходяться кордони Вінницької, Чернігівської областей та Молдови. На подільський стороні – Бернашівка, Жвам, Липчаки, на буковинський – Ожева, Василівці, Волошкове. Цього літа ми були у Волошковому – це самий кордон з Молдовою, більше і бути не може.

Робочі будні розрядив футбольний матч, Волошкове-Лулішівка. Експедиція прийшла подивитися майже в повному складі – археологи і студенти, звичайно, вболівали за Волошкове. Волошківцям таки вдалося провести кілька красивих комбінацій, і вони заслужено перемогли 6:2.

Щодо визначних місць – більш цікавий подільський берег. Там я вперше побував у Бернашівці і Жвані, я був вражений традицією, яка існувала у старі часи. Ворота в садибах робили у вигляді двох обелісків з пісковика, іноді з прикрасами або датами (я бачив 1901, 1910). І ось дивишся, садиба давно покинута, зрівнялась з землею. Або заросла лісом, але стовпи, неначе два дивовижних зуба продовжують стояти та вказують вхід до давно зниклої оселі, де колись жили люди. А іноді, древні стовпи і досі слугують ходом до сучасних осель. Довго намагався з’ясувати історію цієї традиції, але дізнався мало («то предки ставили»). Напевно, стовпи припинили ставити після голодомору і коли стали з’являтись залізні і бетонні конструкції. Ще, в Бернашівці є дуже мальовничий водоспад. Рельєф там складається з м’яких порід, тому вода, пробиваючи шлях, утворює цілі «кімнати» з красивого кольорового каміння. В Європі це давно була б туристична принада, але на водоспад не ходить ніхто і він майже нікому не потрібний. Одним словом, просто ідеальні можливості для екологічного туризму. До речі, ще за радянських часів існував заповідник місцевого значення – «Бернашівські пісковики». Може, до Плітвіцьких озер у Хорватії не дотягне, а все-ж…

Далі, на самому молдовському кордоні – знаменитий Лядівський монастир, заснований Св. Антонієм Печерським, там є і його келія. Поряд – печери, які також були монастирем до сімнадцятого століття. Збереглись написи різних часів – подекуди дуже давні – чотирнадцятого і п’ятнадцятого століть, а також своєрідні «гнізда» із пісковику, де медітували ченці, послідовники аскетичного напрямку ісіхазму. В бурхливий період Руїни, тут закріпились повстанці. Офіцер Яна 3 Собельського залишив мемуари, де писав, що «ми стріляли по печерах з гармати, але не змогли завдати їм шкоди», а «зверху чули голоси і жіночий сміх», тобто з повстанцями були і жінки.

У дев’ятнадцятому столітті печерний комплекс, який іноді на величезній висоті нависає над дністровськими каньйонами і вигином річки, відвідав професор В. Антонович і докладно описав це у щоденнику. Звичайно, побували там і ми, ще у попередні сезони.

І це тільки дуже коротенькі і про крихітний шматочок нашої рідної країни. Звичайно, треба визнати, що це район Дністровської ГЕС і гігантського виробництва. Власне, через це там і з’явилась наша експедиція (так звана, «рятувальна археологія») і первісний ландшафт значно змінено, але все одно, на мою думку, це один із наймальовничіших і найцікавіших шматочків України.

***************************************************

Археологічна експедиція до Черкащини.

«Городище на пагорбі»

Серпень 2018 року.

Розкопки, що почалися на Черкащині тривали і цього літа. Як вже докладно розповідалось у попередній публікації, було відкрито поселення, на якому люди жили від скіфської доби до 5 століття, коли воно було покинуте мешканцями. Збереглись сліди воєнних дій (спалені клітивалу, стріли, сорманське поховання) і свідчення зв’язків з Римською імперією (грецькі і римські імперії).

Що нового в цьому році? Здається, питань стало більше. Виявляється, що вал будувався в 2 етапи. Виявили, що поселення приблизно на початку н.е. було з невідомих причин покинуте, але через сотню з чимось років знову заселене-люди розчистили старі ями і знову збудували житла.

Цінова знахідка – римські солдатські казани, які поселенці порізали на дрібні шматки, адже з цінного металу можна було щось виготовити. Цікаво: військове майно не було предметом торгівлі . Цілком імовірно, його могли привезти місцеві мешканці, що служили найманцями (федератами в римському війську).

Звичайно, місцеві знали, що є така Римська імперія, більше того, контактували з нею, але, зрозуміло, Центральна Україна була не просто периферією античного світу,а дуже далекою периферією.

На пізньому етапі життя населення житла з’явились прямо навалах. Це також цікаво: укріплення втратили своє значення. Можливо, через те, що навколишніх землях панувало таке потужне племеннеоб’єднання. Що в разі чого укріплення змили б і не помітили. А можливий інший варіант – готське або гунське об’єднання забезпечило такий захист і стабільність, що можна було і не бояться нападів.

Але досі незрозуміло, до якою етнічної спільноти належали землероби, ремісники і торгівці, що населяли городище в 1-му столітті н.е.

***************************************************

Археологічна експедиція до Черкащини.

Серпень 2017 року.

Влітку цього 2017 року відбулась спільна археологічна експедиція київських археологів, аспірантів КМА і викладачів нашого колегіуму. Розкопки відбулись у мальовничій частині Черкащини. Місцевість там пагорбиста, вкрита лісом. Дуже важко собі уявити, що на цих дивних пагорбах жили люди. Але, саме їх вони обирали для життя і навіть дуже не погано почувались. Один із таких пагорбів, і став об’єктом досліджень. Розчистили чагарники ,потім ,як подобає справжнім археологам «розбили розкоп» і в буквальному сенсі «заглибились» в роботу. Пагорб майже спочатку почав розкривати свої таємниці. На погляд старої людини, на тому пагорбі жити не зручно і тісно,та ще й спускатися і підніматись. Але давні мешканці так не вважали – на вершині пагорба вони почувались захищеними, а внизу були розлогі землі і пасовища. І взагалі наші українські землі були заселені здавна і дуже цікавили культурними спільнотами.

…Першими на нашому пагорбі з’явилися трипільці. Їхня присутність простежувалася ледь-ледь, може стояла пара хатинок. Потім завітали племена бронзової доби. Вони залишили могильник.

Але, по-справжньому, життя завирувало за часів скіфів, які збудували городище розміром 5га, оточили його валом. Ми розкопали дерев’яні кліті, які підтримували вал. Скіфи доволі довго панували у цій місцевості. Але згодом їх замінили сармати і люди зарубинецької культури – імовірно, давні слов’яни. Саме ці останні і заселили скіфське городище. Люди жили в землянках, з зовнішнього боку яких прибудована піч для обігріву. А їжу готували на вогні. Судячи зі знахідок «зоряний час» поселення припадає на 2 ст н.е. Його мешканці активно торгували з Римською імперією, оскільки знайдено грецьку і римську кераміку.

Край цьому відносному процвітанню поклав напад сарматів – кліті валу спалені, а прямо посеред городища знайдено поховання сарматського воїна – зі схрещеними, згідно сарматським поховальним звичаєм, ногами.
Після сарматів на поселенні ще жили люди готсько-слов’янсько-черехівської культури. Остаточно люди заселили пагорб десь у 5-6 ст.

Так що якісь факт у нас уже є. Але, як з’явились на поселенні люди зарубинецької культури, чому поховання сармата прямо в центі городища і чи є інші поховання? Чому залишили поселення люди черехівської культури – може, їх вигнали ….? Але, не простежується жодних слідів. Будемо сподіватись, що подальші дослідження в новому сезоні дадуть більше відповідей. Так що – далі буде!

***************************************************

Археологічна експедиція до Канівщини.

Серпень 2016 року.

Розкопки скіфського і слов’янського городища 2 ст н.е. У експедиції брали участь викладач Києво-Могилянського колегіуму Юрій Головін, магістри та аспіранти Києво-Могилянської академії.