Богдан Ковальчук, випускник ГКМК 2007 року.

Одна з найкращих гімназій Києва розміняла третій десяток! Вчителі, випускники та учні гімназії “Києво-Могилянський колегіум”, що на Троєщині, щороку 14 жовтня відзначають поряд із Покровою ще одне далеко не менш важливе для них свято – День народження рідної школи. Цьогоріч воно стало особливим, адже колегіум справив свій двадцятирічний ювілей. За ці два десятки років гімназія встигла і утворитися практично “з нуля” завдяки кільком небайдужим учителям, і кілька разів змінити осідок, а найголовніше – приголомшливими результатами своїх вихованців завоювати заслужену повагу в столиці, в Україні та навіть у світі.

Велика концертна зала школи мистецтв по вулиці Костянтина Данькевича на свято Покрови гула, немов бджолиний вулик: тут мав от-от розпочатися святковий концерт, присвячений двадцятій річниці гімназії “Києво-могилянський колегіум”. “На вогник” завітали не лише нинішні вихованці школи, їхні батьки і, власне, вчителі (теперішні та колишні), але й випускники попередніх років, друзі школи, представники державних установ та взагалі всі ті, хто так чи інак причетний до історії колегіуму.

Велелюдно було до того, що декому довелося стояти просто попід стінами, позаяк сидячі місця та навіть прилеглі до них проходи були вщерть заповнені. Тішить, що гімназія, котра наразі має лише 14 класів загалом із 418-ма учнями, що навчаються у них, зібрала стільки цікавих людей.

Утім, саме певна тіснота надає колегіуму неповторної атмосфери сімейності та затишку, котрої годі шукати у великих школах. Чи багато ви бачили навчальних закладів, де і директор, і кожний учитель пам’ятає всіх випускників попередніх років не лише в обличчя, але і поіменно? Саме тому 14 жовтня хоч і відзначилося неабияким напливом колегіантів, та, попри це, було по-дружньому теплим: усі одне одного знають, спілкуються між собою хто про що, жартують і згадують безтурботні шкільні роки — для декого вже далекі, а комусь і нині актуальні…

Саме святкування розпочалося опівдні. До присутніх із вітальними словами звернулися директор гімназії “Києво-Могилянський колегіум” Олександр Ковальчук, секретар Київради Галина Герега, президент Національного університету “Києво-Могилянська академія” Сергій Квіт, заступник голови Деснянської райдержадміністрації Вадим Онофрійчук, також – інші хороші друзі школи. Сказано було, певна річ, багато теплих слів, підбито своєрідні неформальні підсумки діяльності колегіуму за двадцять років його існування. Кожному, хто висловлювався перед глядачами, пан директор, відповідно до традиції навчального закладу, дарував яблуко як символ побажання жаги до нових знань, фізичного здоров’я і духовної рівноваги.

Потому на сцені виступали творчі колективи з учнів гімназії зі співами, танцями, акторськими постановами та іншими чудовими творчими номерами. Ба, участь у святі взяли не лише нинішні колегіанти, але й випускники попередніх років – переважно, співаючи для гостей свята улюблених пісень. Приміром, випускниця 2001-го року Мар’яна Головко заспівала чудову пісню у дуеті з власним братом, котрий закінчив колегіум навесні цього року. До слова, таких “творчих династій” із було кілька: так уже склалося, що родина, яка віддала одну свою дитину на навчання до цього закладу, потім недомінно віддає туди само і її молодших братів-сестер.

Усе святкове дійство супроводжувалося презентацією на великому екрані світлин та відеороликів із життя колегіуму, котрих за попередні роки назбиралося чимало: учні на чолі з куратором шкільного туристичного гуртка паном Вадимом Шевчуком у поході десь, вочевидь, у Карпатах; урок хімії, де невтомна пані Людмила Ткаченко пояснює хід чергової реакції класу хлопців; спортивний табір просто неба, організований викладачем фізичної культури паном Володимиром Яременком… Усі ці спогади переплелися в один стрімкий потік фото- та відеоілюстрацій, де чи не кожний присутній зміг крайцем ока побачити і себе.

На превеликий жаль, не всі колишні учні змогли прийти на День народження Альма матер: хтось із них уже давно проживає і працює за кордоном, когось змусила затриматися не менш наполеглива праця тут, в Україні. Тож неабиякою приємністю стало відеопривітання, котре вони підготували, щоби не лишитися осторонь важливого заходу! Усмішки, усмішки, усмішки – от, що найліпшим чином характеризує настрій цього короткого, проте щирого ролика.

Не оминули увагою учасники свята і всіх тих, кого, на превеликий жаль, не могло бути на двадцятиріччі “Києво-Могилянського колегіуму” з інших причин. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять своїх друзів-колегіантів і викладачів, яких уже немає на цім світі…

Свято закінчилося після виступів учителів колегіуму з піснями і танцями. Так, педколектив школи нічим не менш талановитий од учнів! Вокальні дані декого, чого вже гріха таїти, були не на дуже високому рівні, зате щирість кожного рядочка пісень буквально била всі рекорди. Гостям було забезпечено прекрасний настрій, либонь, чи не на місяць уперед!

І тут на хвильку – стоп. Чи важливе саме свято як таке? Маю на увазі, офіційна частина – офіційною частиною, але друкований текст однаково не передасть повною мірою тієї домашності, яка панувала у приміщенні школи мистецтв 14 жовтня і яка господарює в гімназії щодня ось уже двадцять років. Значно важливішими є самі учні – колишні та нинішні (хоча дехто дотримується думки, мов “колишніх” колегіантів не існує: це належність до певного братства таких самих, як ти, і вона буде з тобою усе життя!). Можна скільки завгодно писати про те, яким чудовим є колегіум, про те, що ось уже який рік його вихованці посідають чільні місця у районних, міських, всеукраїнських олімпіадах, підкріплюючи це інформацією, що з-поміж 46 учителів колегіуму є троє заслужених учителів України і кількадесят нагороджених іншими високими державними відзнаками… Однак що ж думають про рідну школу самі учні?

“Пригадую, як будучи у дев’ятому класі, прочитала у шкільній газеті “Alter Ego” вірш колишньої учениці під назвою “Плач по колегіуму” чи якось так. Відверто кажучи, тоді слабко розуміла його авторку, – ділиться враженнями випускниця гімназії “Києво-Могилянський колегіум” 2011-го року Роксолана Совінська. - Однак нині я вже сама другокурсниця університету Шевченка і поволі починаю розуміти, що мала на увазі дівчина, бо й сама відчуваю те саме – ностальгію та нестримне бажання повертатися сюди ще і ще, з будь-якої нагоди або взагалі без неї, щоби просто погуляти цими тісними коридорами, поспілкуватися з учителями… банально посидіти за партою у своєму колишньому класі, врешті-решт”. Між іншим, тому, з якою регулярністю випускники минулих років повертаються до школи “просто так, привітатися”, може позаздрити, певно, чи не будь-який навчальний заклад.

Колишні учні колегіуму жваво вітали вчителів особисто, розмовляли з ними, пригадуючи усілякі кумедні випадки з минулого. Тут і там чулося “А пам’ятаєш, Сашко, як ви з Сергієм на пару зламали дошку, а потім ховалися від пана Тимура?” і подібне. З усього видно, що всі були раді бачити одне одного. По закінченні офіційної частини гості довго не розходилися, змішалися між собою – батьки, учителі, учні, випускники, друзі, друзі друзів і так далі – і такою веселою юрбою продовжували гомоніти про все на світі.

День народження гімназія справила на всі сто відсотків. Було все: молодіжний “драйв”, ліричні спогади, анекдоти й жарти, танці зі співами – що ж іще має бути на такому святі? “Києво-Могилянський колегіум” завжди відкритий для нових цікавих людей, творчих, обдарованих учнів, яких він обіцяє виплекати у дусі любові до України та забезпечити такими знаннями, щоб максимально розкрити потенціал кожної Особистості – чим займається, слава Богу, уже двадцятий рік.

Зі святом тебе, школо!

Максим Сяркевич, випускник 2007 року.

«КМК для мене завжди був і буде як рідний дім! Це може тому, що з колегіумом у мене пов`язані найкращі спогади. Я не можу згадати нічого такого негативного за ці всі роки, поки там навчався. Роки навчання в КМК – це найкращі роки мого життя! Я дуже радий тому, що мені довелось там навчатись! Я дякую всім викладачам за те, що вони мені дали ті знання, які я зараз маю, які стали базою для вступу в університет. КМК – це прекрасна гімназія, в якій завжди був присутній дух української культури. Багато хто після навчання в колегіумі почав говорити рідною мовою. Сумую дуже сильно за тим всім, що було! Сумую за КМК! А зараз в колегіумі вчиться моя молодша сестра».

Олександра Ступаківська, випускниця та вчитель гімназії «КМК».

«Вчитися у колегіум я прийшла, бо в дитинстві мала мрію – знати французьку мову. На той час дуже мало шкіл могли запропонувати цю мову. Я без вагань погодилась на мамину пропозицію вступати в гімназію КМК. Але я не тільки вчилась в колегіумі, а ще й два роки викладала. За ці 9 років наші вчителі стали моїми наставниками, колегами і просто хорошими друзями. і неможливо передати словами ту домашню атмосферу, яка панує у стінах цього невеличкого навчального закладу».