«Духовний розвиток – через освіту!»

Це – девіз духовної спільноти,

сім’ї Могилянського колегіуму.

Освіта – це одне з головних джерел Духовності людини. Це пізнання навколишнього світу і суспільства з його моральними принципами, історії та традиції своєї Батьківщини, її культури і мови. Освіта – результат безперервного процесу навчання, надалі – самоосвіти, пошуку. На початковому етапі «накопичення» знань – це становлення Духовності.

Процес навчання – найважчий вид діяльності для людини. Хоча знання, а згодом і уміння використовувати ці знання, – поза сумнівом, приносять людині величезне задоволення. Саме вчителям випадає «щастя» Майстра «навчити вчитися» своїх учнів, закласти основи Духовності.

Духовність – одне з найголовніших понять для кожної людини, для суспільства, та й усього людства. Чим більше обізнаність людей, чим вище їх моральні принципи і толерантність, прищеплені вихованням, освітою і культурою, тим вище духовність людей, їх згуртованість, та й благополуччя суспільства, в якому вони живуть. У такому суспільстві немає місця злості, заздрості, ненависті один до одного. Народжується почуття власної гідності і патріотизму. І навпаки, чим нижче духовність людей, що становлять суспільство, тим більше пронизано його нетерпимістю, невмінням і небажанням розуміти один одного, неповагою і зневажливим відношенням до людської особистості.

**********

Давайте розберемося з поняттям «Духовність». Усім зрозуміло, що Людина, та і усе людство в цілому, на сучасному етапі свого розвитку не готові давати точні відповіді на багато питань Природи. Тому, коли ми говоримо «дано Природою», припускатимемо, що коли-небудь, пізніше, Ми з ЦИМ розберемося. А ось із словом «духовність», використовуваним в нашій мові, можна розібратися і зараз. Само слово «Духовність» явно складне і містить таке коріння як «Дух» і «Душа».

Душа, як і тіло людини, дана йому Природою. Адже в живій природі є як «одушевлені», так і «неживі» «істоти». До одушевлених відносять людей, тварин, в деяких випадках Мікроорганізми, тоді як рослинний світ (живий з точки зору біології), – ні. Навіть у граматиці використовуються два різні слова: «хто?» і «що?». Взагалі, усе, що зроблено людиною, – називається штучно створеним, і відповідає на питання «що?». Вищою істотою в природі є Людина. Він не лише одушевлений, але і мислячий. Душа визначає свідомість (відчуття) власного «Я», Постать Людини у навколишньому світі, його власні думки, настрій, увесь спектр почуттів, від переживань до щастя. Душа не є матеріальною, і не є конкретною анатомічною частиною тіла людини. У деяких релігіях світу, зокрема в сучасному Християнстві, душа визначається як безсмертна нематеріальна основа Людини, тим самим виділяючи її (Людину) зі всього світу тварин. Загальний стан людини, визначений його почуттями і відчуттями, описується так: «душевний спокій», «душа співає», «радість на душі», «тривога на душі», «уся душа повна тобою», «вкласти душу», «зроблено з душею», «порожня душа», «душа компанії» і тому подібне.

Дух. Дух Людини – це усвідомлений (осмислений) стан його Душі. Дух визначає психологічний стан людини в конкретних життєвих обставинах. От як ми про це говоримо: «бойовий дух», «Козацький дух», «Олімпійський дух», «дух творчості».

Цікаве, на мій погляд, висловлювання: «Зміцнити Дух». Дійсно, в «здоровому тілі – здоровий дух». Проте зміцнити дух – означає, в першу чергу, пошук сильних мотивацій, аргументів для абсолютно конкретних діянь людини. Бути упевненим в правильності своїх вчинків, – і є «сила духу». Тільки обґрунтована віра може підтримувати і зберігати силу Духу.

Дух патріотизму. Патріот – людина, яка проживає на території конкретної країни, проявляє віру у свій народ, пошану до його історичних традицій, мови, культури, любові до своєї Батьківщини, усвідомлює свою причетність до життя своєї країни і готовий захищати її честь, гідність, інтереси та незалежність. Причому, це визначення ніяк не зв’язується з національністю. Хоча корінна нація, – це нація, що історично проживає на цій території та визначає і дає ім’я Країні як Державі. Держава – це територіальний, політичний, адміністративний, економічний та «інший» «пристрій» Країни у конкретний історичний період, прийнятий і схвалений, як правило, усім його населенням. Наприклад, країна Німеччина, а держава – Федеративна Республіка і тому подібне. Чи може Держава стати Батьківщиною? Для тих, хто солідарний з державним устроєм, напевно, так. Патріот – завжди захищає Батьківщину! Солдат – Державу!

У історичному сенсі Батьківщина це Духовна спадщина усіх народів, що проживають на території конкретної країни. Усвідомлення цієї духовної спадщини і викликає у людини почуття патріотизму до своєї Батьківщини. Така ж мотивація визначає почуття патріотизму і до інших «локальних» об’єднань людей. Це може бути місто, в якому проживає людина, наприклад, Київ; це, напевно, і наш «Києво-могилянський колегіум», в якому об’єднані в творчому процесі і учителі і учні. З повною впевненістю можна говорити про існування в усіх, хто усвідомлює свою причетність до життя гімназії, патріотичного духу «Колегіального Братерства» або «Могилянского Духу».

Підсумуємо:

ДУШАявище Природи.

ДУХ – психологічний стан Душі, – усвідомлена і осмислена реакція на явища навколишнього світу, суспільства. Можна говорити, що Дух – це прояв віри. Натхненні – люди, що вірять. У разі, коли люди вірять в різні Релігії, то це люди, що вірують. Тільки обґрунтована віра в духовну спадщину народжує дух Патріотизму. Віра в різні догми – народжує дух фанатизму! Хоча віра і індивідуальна, – явище її суспільне.

Духовність людини – включає усі стани його духу, почуття власної гідності, моральні принципи і толерантність, що визначають його вчинки, патріотичні почуття, вченість та культуру.

Духовність народу – це сукупність його духовної спадщини як історичної пам’яті і мови, та стан духовності сучасного суспільства.

Мені здалося цікавим «зібрати» логічний ланцюжок з відомих висловлювань:

Мова – скарбниця духовності народу.

Але Мова – одна, – Думки різні.

Адже Думок – багато, – Істина одна.

О.Ковальчук