Євгенія Руденко,

Наталя Сігалова

(Працювала у колегіумі до 2010)

Часи, коли діти вчилися окремо хлопчики і дівчата, давно минули. Чи варто до них вертатися? Досвід роботи в нашій гімназії показав, що варто і корисно.

В гімназії «Києво-Могилянський колегіум» хлопчики і дівчатка навчаються здебільшого нарізно, хоча на математиці та мовах діти розподіляються на групи не за статтю, а за рівнем підготовленості. Тобто на уроках з цих предметів діти навчаються разом. Та й на виховних заходах, спортивних змаганнях, святах за бажанням дітей хлопчики і дівчатка об`єднаються в єдиний колектив. Така модель навчання хлопчиків і дівчаток, як показав наш досвід, є найбільш оптимальною. Вона дозволяє при зваженому підході уникнути недоліків роздільного і об`єднаного навчання, чим полегшує роботу вихователя і викладача, якщо він знає, як відбувається фізичний та психічний розвиток хлопчиків і дівчат.

Всім нам, вчителям гімназії, видно, як по-різному вчаться, працюють на уроках хлопчики і дівчатка. Дівчатка відзначаються спокійною врівноваженою роботою. Вони емоційні, їм особливо подобаються вражаючі деталі, вони здатні відчувати нюанси художнього твору. Саме їх першими посилають на предметні олімпіади, бо вони гарно мислять, гарно пишуть. Дівчаток легше призвичаїти до вимог вчителя. Вони наче відчувають бажання вчителя, вони люблять вчителя і задоволені тим, що подобаються йому своєю слухняністю. Від старших дівчатка вимагають уваги до себе як до особистості, тож індивідуальна робота в дівчачому класі безмежно велика. Улюбленими для дівчат є теми про дружбу, кохання, про характер і зовнішність людини, про живопис, музику, природу. Все це ще не цікаво хлопчикам-ровесникам (не без винятку, звичайно).

З хлопчиками – інакше. Вони поводяться і навчаються, відчуваючи не вчителя з його настановами, а самих себе в процесі навчання. Вчитель мусить це враховувати, аби не наражатися на конфлікт через свої категоричні вимоги, які хлопчики не так швидко і старанно виконують, і шукати інші шляхи впливу. Цікаво, що гумор як ознака своєрідного ставлення до навколишнього світу, яскравіше і продуктивніше виявляється у хлопчиків ніж у дівчат.

В середніх класах хлопчики вчаться гірше дівчат. Мовні навички і вміння, а разом с тим і мовне мислення у них в молодших і середніх класах гірші, ніж у дівчат. Варто встановити різний для дітей обох статей рівень вимог до письма, зокрема орфографії та зв’язного мовлення. В роздільних класах відповідний рівень оцінювання встановлюється автоматично не залежно від норм оцінювання. Винятково гарні дівчачі роботи є еталоном для вчителя і для всього класу. Хлопчики на такий рівень вийдуть тільки в старших класах (не без винятку). А в середніх класах викладач мусить враховувати мовно-письмову недосконалість хлопчика, щоб об’єктивно оцінити його творчі знахідки та темп його розмовно-розумового вдосконалення. Це дасть змогу не загубити обдаровану, але ще таку недосконалу дитину в жорстких лещатах наших правил і вимог.

Система роздільного навчання в гімназії наче дає хлопчикам фору. Вони не відчувають власної недосконалості поряд з успішними на даному етапі дівчатками.

По-різному відчувають і поводять себе хлопчики і дівчатка на уроці. Дівчатка в більшості уважні, працьовиті, відповідають на запитання, виконують завдання, але це ще не означає, що на контрольній перевірці знань ми отримаємо високий результат. А хлопчики – наче й не такі уважні, надто рухливі, відповідають якось не так, але якщо ситуація уроку вимагає неординарного рішення, цікавого висновку, вони його таки роблять.

А якщо в підведенні підсумків роботи з певної теми внесено елемент змагання, – всі хлопчики отримають досить високі, на диво вчителя, оцінки. У дівчат в такій ситуації буде велика кількість ображених, вони не так вміють вигравати і програвати, як хлопчики.

Але на уроці хлопчики швидше втомлюються і так, що наче втрачають здатність логічно мислити і зосереджено відповідати. Тоді дзвоник їх просто підкидає на місті. Якщо я ще не закінчила своїх настанов, то замовкаю на півслові, бо вони вже не чують і прожогом вилітають з класу. Я відчуваю їхнє нетерпляче прагнення звільнитись, змінити місце і позу тіла. Хлопчикам необхідно рухатись, навіть на уроці, а це заважало б дівчаткам, які ще й на перерві підходять до учительського столу для продовження урочного діалогу.

Вони такі різні – наші хлопчики і дівчатка, і в класах зовсім різна робоча атмосфера, і я, викладач, по-різному працюю в них. У хлопчиків для плідної колективної роботи від початку набираю високий темп, уникаю подробиць, не розжовую матеріал, включаю самостійну роботу і елемент змагання, пропускаю без зауважень деякі промахи в роботі та поведінці, менше про емоції, які викликає у нас той чи інший герой, більше про логіку розвитку сюжету, про інші особливості будови твору, про історичний аспект.

У дівчат (для плідної колективної роботи) – спокійний темп, емоції, деталі, символічність яких вражає, поступове детальне викладення тема. Все це робить біль комфортними для дітей умови роботи на уроці, сприяє моральному та розумовому розвитку.

Але в старших класах, що об’єднують хлопців і дівчат за обраним профілем навчання, різниця у сприйнятті і засвоєнні матеріалу, помітно скорочується. Спостерігається позитивний взаємовплив: серед успішних учнів з’являються хлопці, які впевнено здобувають перемоги на різних олімпіадах і змаганнях, за ними підтягуються дівчата. Взаємини будуються на повазі один до одного, і це є результатом нашого цікавого експерименту.