**************************************



**************************************

Минає рік після загибелі Олексія Курінного …
«Виділявся якоюсь шляхетною м’якістю…»



***
Рубрика: Пошта «Дня»
Газета: №155-156, (2018)
30 серпня, 2018 – 15:47

Ось і прожили ми рік без Олексія Курінного. Для тих, хто близько знав патріота, це був непростий час. Кожен переживав втрату по-різному, але думаю, що всі пройшли через болісне усвідомлення: Україна з Олексієм була б набагато кращою, ніж без нього. Люди мого покоління, вивчаючи творчість Максима Горького, не могли не запам’ятати легенду про Данко. У ній розповідалося про романтичного юнака, який вогнем свого серця освітив шлях до свободи тим людям, які йому довірилися. Горького завжди цікавили бунтівні індивідуалісти, які володіли потужною творчою енергією. Чомусь згадав легенду про Данко відразу після знайомства з цим молодим викладачем Києво-Могилянки. Здавалося, що Олексій Курінний не лише повністю викладався на роботі, а й увесь позаурочний час присвячував боротьбі за Україну. З ним було неспокійно і водночас… дуже затишно. Відчувалося: на зміну шістдесятникам приходить нове, не менш цікаве покоління. Вони точно довершать справу старших. Принаймні, ось цей київський «Данко» з гарним козацьким прізвищем у мене завжди викликав глибоку довіру. І підтримував надію: таких людей може бути багато. А раз так, то Україна може мати велике майбутнє! Інколи Олексій скаржився на високу температуру. Ніби й не хворіє нічим, а градусник постійно сигналізує, свідчить про збої в організмі. Потім його друзі мені пояснювали, що це закономірно. Пасіонарний киянин настільки вболівав за справи народні, що ось так, майже в буквальному розумінні, згорав за Україну. На жаль, відміряно йому було зовсім не багато — рівно рік тому Олексій Курінний загинув у автомобільній катастрофі. А разом із ним — ще четверо молодих та перспективних українських політологів — Олександр Маслак, Олександр Ніконоров, Володимир Карагяур, Сергій Попов. На жаль, з ними не був знайомий, тому пишу тільки про Олексія.

***

Для об’єктивності вирішив поспілкуватися з кимось із його друзів. Переконався, що у більшості з них точка зору на цю особистість мало відрізняється від моєї. Скажімо, молодий музикант Василь Бабич так написав про свого побратима: “Олексій все своє життя присвятив українству, щоб своїм розумом і конкретними справами зробити Україну щасливою. Бачив довгострокове, і вмів відділяти від суєтного. Надзвичайно розумна, надзвичайно цінна людина, подібних до нього я, справді, більше не знаю… Ми майже одночасно вступили до ВО «Свобода», перед тим довго радилися з цього приводу, по суті, це було наше спільне рішення. З невеликим інтервалом і вийшли. Олексій умів бачити найголовніші інтереси українства, які для нього завжди були вищими, ніж поточна політики та партійне життя…”

***

Про аналітичний склад мислення Олексія говорить уже той факт, що досить цікаву працю «Втрата Кубані: історичні аспекти і сучасні міркування» він написав у віці… 20 років! Наступного року: «Мовно-культурний конфлікт України: регіональний аспект». Уявляєте інтелектуальний рівень хлопця? Ще через кілька років: «Голодомор 1932—1933 рр. на Північному Кавказі: докази геноциду українців та проблема відповідальності».

В останні роки займався і законотворчістю. Не переставав думати про визволення Криму. Мав чимало пропозицій і напрацювань щодо гармонізації міжнаціональних відносин на визволеному півострові. Це підтверджує думку друзів: «Олексій не боявся заглядати в майбутнє. І робив сміливі спроби конструювати його».

Хто ж його виховав таким? Батьки, школа? Перед написанням статті вирішив поспілкуватися з учителями гімназії «Києво-Могилянський колегіум», де навчався Олексій. Ось лише деякі відгуки педагогів.

Олена Рудь, вчителька історії: «Він запам’ятався мені як дуже приємна людина. Виділявся з-поміж інших якоюсь шляхетною м’якістю… Стосовно історії — був дуже допитливим і ніколи не обмежувався підручником. Його відповіді на уроках історії завжди із задоволенням слухав увесь клас. Особливо був залюблений в історію України…»

Вадим Шевчук, викладач біології: «Старанним і різнобічним був, творчо мислив. Тому й виріс з нього непоганий аналітик. Завжди ставив цікаві питання. Навіть з-поміж хороших дітей вирізнявся дуже позитивними людськими рисами. В нашій школі були й після нього таланти. Але Олексій був особливим! Двох Курінних у принципі не могло бути… Батько Олексія переживав за сина, приділяв його вихованню багато уваги. Я вчив хлопця з 5 по 11 класи. То він уже із самого початку був дуже серйозним. Школа у нас культурна, то й конкуренція між дітьми була хіба що на інтелектуальному рівні… Тут Олексій був беззаперечним лідером. Пізніше нам, учителям, приємно було бачити його в телепередачах. Завжди радували його публікації. Він сіяв навколо себе здоровий глузд і був потужною моральною противагою «ватникам». Він роз’їдав ту «ватність», у нього це виходило! Такі люди, як Олексій Курінний, повинні довго жити і творити, саме такі люди повинні виховувати нашу молодь!»

Валерій Шторлін, викладач зарубіжної літератури:
“Олексій здавався дорослішим від інших. Мав хороше абстрактне мислення. Одразу можна було передбачити, що стане науковцем. Різні джерела використовував. Непогано орієнтувався в літературних стилях. Як людина, виділявся гармонійним поєднанням успішності і скромності, прагненням допомогти кожному. Часто жертвував своїм вільним часом… Якщо його однолітки любили розважатися, то для Олексія Курінного найкращою розвагою було міркування над проблемними питаннями. Чим складніше питання, тим цікавіше для нього! Мав невичерпний ентузіазм. Для мене він чомусь завжди асоціювався з В’ячеславом Чорноволом. Був щирим, завжди казав правду. Був впертим або, точніше, «творчо невідступним». З нього вийшов би хороший президент…”

***

Аналізуючи феномен Олексія Курінного, в першу чергу відзначаєш про себе дивовижно високу якість людського матеріалу. Хай уже він там, на небесах, не ображається за таку суху термінологію. Адже й сам він жив за принципом: «Україна понад усе», і докопування до істини було його стилем життя. У нас щороку закордонне заробітчанство «вимиває» з України тисячі кращих… Та й від нещасного випадку на Батьківщині ніхто не застрахований. Чим компенсуємо втрати? Треба думати. А поки що — подяка батькам і школі. Це вони його таким зробили. Та й роду їхньому черкаському теж. Хтозна, скільки героїзму було проявлено його предками-козаками? Просто так курінними отаманами не ставали. Тож бодай один висновок сьогодні можна зробити: якщо вже час від часу народжуються в Україні такі світлі особистості, то й берегти їх треба належним чином. Може, й по десять «ангелів-охоронців» на одного такого українського «Данко» не шкода виділяти. Та й інтелектуальні напрацювання комусь фіксувати треба. Сподіваюся, що колись подолаємо своє хуторянство, свою надмірну атомізованість і дозріємо до таких раціональних висновків. Кращі потребують особливої уваги суспільства.
Сергій ЛАЩЕНКО

28/04/2019 Tymish Martynenko-Kushliansky с Ruslan Gorovyi
ВШАНУВАТИ ОЛЕКСІЯ КУРІННОГО.

Друзі, майже півтора роки тому, раннього вересня 2017 року, трагічний випадок забрав від нас Олексія Курінного. Разом із ним у тій жахливій автокатастрофі на Рівненщині загинули ще четверо молодих хлопців – цвіт молодої української політології, відомі молоді громадські діячі, активісти. Для когось із нас Олексій був побратимом, для когось – другом, для когось – сином.

Одне із найвеличніших християнських свят, яке ми відзначаємо сьогодні – Великдень – нагадує нам про торжество життя над смертю. А ще – про безсмертя душі та безсмертя ідеї. Олексія не стало фізично, але він продовжує жити у наших думках, серцях, ідеях та ідеалах, за які він боровся за життя і які відстоював своєю наполегливою скрупульозною працею.

Пам’ятну дошку Олексію Курінному пропонується встановити на фасаді гімназії “Києво-Могилянський колегіум” за адресою вул. Теодора Драйзера, 9-а, що у Деснянському районі Києва. Саме тут минули найкращі дитячі роки Олексія. Саме тут він сформувався як особистість. Дошку буде виготовлено відомим українським скульптором паном Olexandr Mihaylitskiy з поліефірної смоли тогованої під бронзу. Одразу хочу попередити: малюнок, який ви бачите у цьому пості є лише мініатюрним макетом дошки і наразі про портретну схожість, звісно ж, не йдеться. Утім, якщо мої слова раптом не викличуть у вас довіри, то знайте, що кожен наш крок узгоджено з родиною Олексія, а батько, пан Віктор Олексійович Курінний особисто координує усю роботу зі скульптором.

А тепер найголовніше. Виготовлення пам’ятної дошки Олексію коштуватиме 60 тисяч гривень. І тут нам ніяк не обійтись без підтримки та допомоги громади. З цієї хвилини ми оголошуємо офіційний початок збору коштів на виготовлення на встановлення дошки нашому побратиму. Займатиметься збором благодійних внесків пані Тетяна Попова, яку ви всі добре знаєте по активній громадянській позиції та численних патріотичних ініціативах у Києві.

Ваші пожертви уклінно просимо перераховувати на картку: 4149 4993 4075 3589 Попова Тетяна Олексіївна. У призначенні платежу просимо зазначати: “на виготовлення дошки Олексію Курінному”.

Розмір вашого внеску не має значення. Перераховуйте стільки, скільки вважаєте за можливе і необхідне. 60 тисяч – насправді не настільки велика сума для виготовлення дошки, для цього достатньо щоб, для прикладу, 300 людей скинулись по 200 грн. Утім, навіть 1 гривня, перерахована на цю справу, стане вашою маленькою цеглинкою в увічнення пам’яті про нашого друга і великого патріота.

Усі ми – друзі і родина Олексія – переконані, що у цей непростий час випробувань для нашої країни вшанування пам’яті Курінного стане не тільки гідною даниною поваги до усього, що він любив і за що боровся, а й згуртує українську громаду Києва на шляху відстоювання і захисту наших цінностей. Понад те, встановлення пам’ятної дошки на стінах гімназії “Києво-Могилянський колегіум” стане нашим, як громади, спільним і вагомим внеском у патріотичне виховання київської молоді, адже гімназія та її вихованці шанують і бережуть пам’ять про свого відомого випускника. Зрештою, це навіть і не про дошку як таку, а про те, що кожна людина, яка присвятила своє життя щирому і самовідданому служінню громаді та своїй Батьківщині заслуговує на гідне вшанування, повагу і пам’ять майбутніх поколінь. Адже держава тримається на громадянах, а громадянами нас робить передусім пам’ять.

*****************************************