Конкурс «Радянське минуле (пере)осмислення історії».

Конкурс організований асоціацією істориків «Нова доба» і німецькою освітньою організацією DVV. Конкурс проводився з грудня 2019 року по травень 2020 року.

Консультант проекту конкурсу — Юрій Головін, відповідав за загальну координацію дій, Валерій Шторлін забезпечував комп’ютерну підтримку і брав участь у розробці запитань, Максим Жовтун виконував обов’язки режисера, здійснював монтаж, виголошував попередню та заключну промови. Вікторія Антончук виконувала роботу оператора, а Олександра Руденко, Марічка Хоменко та Роман Скрипка взяли на себе журналістські функції.

Про конкурс.

Вже більш як чверть століття минуло з розпаду Радянського Союзу – держави, про яку у свій час думали, що вона могутня й вічна.

З часу здобуття Україною незалежності ми засудили радянський тоталітаризм, зокрема сталінські репресії, прибираємо радянські пам’ятники і перейменовуємо вулиці, станції метро, у суспільному й політичному житті встановилися демократичні правила співіснування. Здавалося б, ми належно оцінили радянське тоталітарне минуле, навчилися брати з нього уроки для свого життя.

Попри те, радянська спадщина ще досить сильно тримає зв’язок із нашим життям і також впливає на характер його розвитку. Поки одна частина суспільства усіляко засуджує радянське минуле, інша прихильно ставиться до нього. Ба більше, позитивне чи негативне ставлення до радянського часу впливає на характер формування нашої сучасної ідентичності.

Історики називають таке явище – «минуле, що переслідує». Минуле, яке ми не осмислили до кінця, про яке не договорили до кінця і не знайшли консенсусу, повертається знову і знову, наче привид, і нагадує про себе різними засобами.

Усього на адресу конкурсу надійшло 292 історичних проекти, над якими працювало близько 1500 молодих людей віком від 14 до 18 років з усіх регіонів України.

Учні старших класів та студенти-початківці об’єднувалася в дослідницькі команди, під керівництвом вчителів-консультантів для проведення історичних досліджень. Кожна команда подавала на конкурс свою роботу у довільному форматі – це могло бути як класичне історичне дослідження, так і есе, й комікс, онлайн квест чи виставка.

Семеро членів журі у складі Ярослава Грицака, Георгія Касьянова, Оксани Кісь, Людмили Махун, Тетяни Себти, Елли Ситник та Наталі Шліхти уважно проаналізували роботи і здійснили наступний розподіл призових місць відповідно до результатів оцінювання: 1 місця – 15 проектів. 2 місця – 10 проектів. 3 місця – 11 проектів. 4 місця – 23 проекти.

На церемонію нагородження, котра відбудеться у вересні 2020 року у Києві, будуть запрошені представники 15 команд, котрі здобули перші місця.

Щоденник

Підготовка до проекту почалась з пошуку команди, а також методу вираження нашого дослідження. Майже одразу спало на думку, що найбільш вдалий метод — інтерв’ю, відеоматеріал. Інші варіанти майже не розглядались. Взагалі до ідеї проекту підштовхнув фільм на ViasatHistory, в якому старі люди розповідали про свою молодість в роки нацизму, що вони тоді думали та відчували, зовсім не те, що зараз. Помітними перевагами нашого вибору бачилось те, що тут — те, що називається «історична пам»ять», «жива історія». Безпосередні свідчення очевидців — це для історії навіть краще, ніж будь-який документ.

В пошуках команди звернулись до «перевірених кадрів» з досвідом участі у Всеукраїнській історичній вікторині «Історичний турнір на Оболоні», але запросили і тих, хто непогано знається на комп’юрених технологіях і зйомці.

Після цього приступили до пошуків людей для інтерв’ю. Узгодили, що це буде вікова категорія «старший середній вік». На нашу думку, найкращий для критичного аналізу і осмислення. Було цікаво дослідити, як тепер вони сприймають і оцінюють ті часи.

Тема осмислення досвіду радянського життя все ще актуальна, тим більше, що в Росії, яка веде з нами війну, відбувається новий ренесанс цієї ідеології.

Було створено запитання, при чому вони мали охоплювати широкий спектор проблем життя в радянскі часи, і почали пошуки людей, що відповідають нашим критеріям. Тут не все було легко — деякі люди були відсутні, інші погоджувалися на інтерв’ю, але не на камеру. Але з рештою вибрали трьох людей, отримали згоду на інтерв’ю і зйомки.

Ці особи отримали анкети по темі дослідження, для підготовки до інтерв’ю.
Оскільки зйомки, можна сказати, аматорські, звернулись за консультацією до професійного режисера Олексія Хетчикова і отримали практичні поради.

Розподілили, хто в кого буде брати інтерв’ю, і розподілили питання, їхню почерговість і час, пам’ятаючи, що загалом відематеріал не може бути більшим 30 хвилин. Нам вдалося отримати згоду на інтерв’ю у відомого музиканта і культурного діяча Олега Скрипки, але він побажав записати інтерв’ю у своїй професійній студії і питання передавались туди. Тому два інтерв’ю — безпосередні розмови, а третє — дещо іншого плану.

Зйомки відбувались у нашій школі і помешканні того, хто давав інтерв’ю. Було створено продукт у вигляді фільму-серії інтерв’ю.