Олександра Прус, (1д), 2021

Марне завзяття
(Відгук на казку О.Вайлда «Хлопчик-зірка» )

Стрічати по одягу –
Марне завзяття,
Бо далі прощатися
Маємо, браття.
Про це ми прознали,
Бо книги читаєм,
Та якось, бува,
Мимохідь забуваєм.
Будь ви хоч пухнасті –
Біляві чи сиві –
Душею насамперед
Будьмо красиві!

Анна Бондарчук, Випуск 2008

Голос пращурів

Нащадки, ми звертаємось до Вас,

Ми – ваші пращури, послухайтеся нас.

Ви наче ходите, та очі в вас закриті,

І ви не бачите, що діється у світі.

Ми вам довірили найкраще, найцінніше,

А ви шукаєте в світах щось яскравіше.

Ми вам довірили ту мову, що роками

Ми берегли, пишались між світами.

І боронили слово, як найкраще,

А ви зрікаетєсь, що мова є пропаща.

Розплющить очі, прокидайтесь добрі люди !

Обороняйте мову і культуру скрізь і всюди.

Бо то є рідне, то є ваше, БЕРЕЖІТЬ !

Не віддавайте, міцненько тримайте, ДОРОЖІТЬ!

Не залишайте мову за порогом,

Бо це від серця вам дано і тільки Богом.

На Чорнечій горі

Було людно завжди на Чорнечій горі,

Йдуть сюди на поклін і старі і малі.

Йдуть до тебе Тарас, щоб вклонитись за те,

Що любив й шанував рідний край над усе.

В кожній хаті, родині і в кожнім селі

Є священний “Кобзар”, що лежить на столі .

Вчаться діти читати й любити цей світ.

Вчаться діти літати, ти їм дав “Заповіт”.

Втішаємось нарешті, добрі люди,

І будем вільними і гордими усюди.

Не забувайте, що писалось в “Заповіті”!

Чи варто жити в рабстві на цім світі ?

Ти був велика й непокорена людина,

Пишається тобою Україна!

Любарець Андрій, (5х), 2006

Лист венери до юнони

Цей твір я написав не без вагань.

Не знаю ж ваших політичних вподобань.

Бо турівський бандит на владу зазіхає.

Бач! Отаманом хоче бути, совісті не має!

Енеївський народ я маю врозумити,

До влади бусурмана цього не пустити.

Нехай троянець кожен добру долю має,

А Троя молодіє й процвітає

А щоб завжди посміхалася доля

ТАК! має сказати оновлена Троя.

Традиції свої народ великий має пам’ятати,

І не чужою мовою, своєю розмовляти.

Велика й могутня троянська держава

Героям слава! Іліану слава!

Закінчую листа. Надіюся на допомогу.

Покажемо правильну троянцям ми дорогу.

До зустрічі! І зла не пам’ятай.

Удвох із Зевсом в гості приїжджай.

Хай кане у Літу все зло Люцифера!

Цілую і люблю. Богиня Венера.

Вулкан тут просить передати привіт

І зичить щастя на багато літ.

Аніта Прасад (6с), 2006

Гамлет

Кожен із нас хоч раз у житті

Робив помилки, та ще і які…

І далі, не каючись, роками ти,

Шляхами всілякими біг до мети.

Бувало і так, що правду шукав,

ЇЇ не знаходив і знову страждав.

Прощення просив і знову брехав,

Брехав без кінця, а правду приспав.

Хотів все змінити, але вже й не знав,

Де правда, брехня? І сили не мав,

Щоб з цього усього хоч якось зійти,

Забути про все, шлях інший знайти.

Відоме чи близьке щось з цього тобі?

Не хочеш казати? Не треба, мовчи.

Кожен із нас у житті хоча б раз

Брехав й виправдовувався повсякчас.

А Гамлет – герой, він правду шукав.

Хто батька убив, тоді ще не знав.

Та батько його про помсту просив,

Щоб винного викрив, спіймав і убив.

Простіше сказати той батько хотів,

Щоб син його Гамлет богів розгнівив,

Щоб душу свою осквернив, загубив.

Де право батьків такого бажати?

Дитині своїй гріхів додавати?

І Гамлет не зміг йти проти волі,

Тоді й загубив свою душу і долю.

Помер він за батька, за батькову правду

Помстився убивці. Загинув і Клавдій…

Чому так буває в житті у синів

Що діти розплачуються за батьків?

Катерина Некіпіла (6с), 2006

Спогади про майбутнє

Ось і прийшла зимня пора,

І темрява ця — неминуча.

І я сиджу біля вікна,

І не стихає біль пекуча.

Дивлюсь і бачу, наче сон,

Моє колишнє є життя…

Нажаль давно пройшло воно,

І я іду у майбуття.

Я виросла, вже — не дитя,

Дитинство в часі залишилось.

Все розумію, і буття

Нагадує, це не наснилось.

І раптом промайнула тінь,

Окреслила мені дорогу,

То, мабуть, янгол світлий мій,

Що супроводжує з порогу.

«Моє дитинство, де ти є?

Чому залишило так рано?

Тепер життя складним стає,

Не знаю, добре чи погане?»

В минуле хочу, йду вперед,

Майбутнє згадую чи бачу,

Що світиться крізь очерет

І кличе, обіцяючи удачу.

Марія Крючок (6с), 2006

Стіл

Чогось погано на душі,

І мокро, й прохолодно.

І ти – не проміжок в межі,

Хоча це ще не стало модно.

Серед холодних і голодних

Стоїш істотою у натовпі усіх,

Що гордо називається народом.

Ти – все, і ти — нічого серед всіх.

Ніщо, пустельне місце, кодом

Відбите на столі похмурого життя.

Щоб існування твоє було кращим

Від того, що диктує нам буття,

Зітри зі столу енергійно

Весь чорний бруд і все сміття.

Стіл серед велетнів, й малих,

Стіл серед друзів і чужих

Стіл, що не схожий, не такий,

Але надійний і міцний.

Я – стіл, ти – існування волі,

Я – стіл, а ти – істота натовпу в імлі,

Я – стіл, ти є проект моєї долі,

Отак удвох живемо на Землі

Світлана Богдан, Випуск 2000

«Київ»

Увечері повернешся додому,

Де по кутках висить тіней оздоба.

Собаки злижуть з ніг твоїх утому.

Собаки злижуть пил у тебе з лоба.

По радіо із Києва самого

Передадуть чиєсь тяжке мовчання

Собаки ляжуть на ніч під порогом.

Собаки стерегтимуть до світання.

Ніхто не запитає в тебе вранці,

Куди ти йдеш, лишитись не попросить.

Собаки слідом бігтимуть п’ять станцій

І спиняться, подумавши, що досить.

***

«Вечір. Київ»

Нарешті ліхтар засвітили у сквері

Цей день, як тисяча інших, згорів.

Почну свою втечу за стіни і двері

У мене право на синь вечорів.

Бабусі на лавочках біля під’їздів

Вирішують долю держав і культур.

В ворон на дахах відбуваються з’їзди,

Шофери пускають маршрутки в алюр.

Мені би скупити весь простір реклами –

Кричали б щити, заступаючи путь:

«Уважніше будьте до тих, хто із вами,

Бо в тих, хто із вами, серця є, мабуть!»

Але це таке… А цікаво би знати:

Земля під асфальтом померла чи ні?

Навшпиньках ідуть по дротах кіловати,

І люди, мов нетля, летять на вогні.

В квартирі й кав’ярні їх напхано тісно,

А зверху вже хмар розпинають покров,

Аби Божий Син міг пройти понад містом

І ноги антенами не проколов.